Моє

«Абзац»

       Летюча мить короткого безсоння зупинилася в моїх очах і зникла лиш вдарило світання. У ній майнуло щастя, вітром ударившись об шибу мого вікна. Яскравим світлом та дзвінким сміхом переді мною промайнуло дитинство, яке щиро плекали руки матері; її голос наказував любити та берегти життя, що вона дала мені.

        На дворі почався холодний дощ, що бив важкими краплями об тонке скло, наче хотів проникнути у мої спогади. Пролунав голос давніх друзів, ніби марево серед туману. Перші сподівання, радощі, сміх та розчарування, перша любов.

      Я почав відчувати легкий страх перед майбутнім, перед тим, шо повинно відбутися, чого не оминути.  Скільки всього я б хотів змінити та переписати, повернути в іншому напрямку, або просто забути.

       Ось тут я вже майже дорослий, виважений та впевнений у собі. І знову в життя мене скеровують материнські руки, але тут благословляючи.

       Пролітають миті, які забути неможливо - вони вічні. Від них віє ніжним зефіром та літньою спекою, запахом різдв*янної ялинки та кутею. Я вкотре босоніж біжу за горизонт, розуміючи, що востаннє. Адже життя змушує залишати усе позаду, навіть те, що для мене найдорожче, те, що я любив та беріг кожної миті.

      "Спалювати мости" важко, адже вони ще довго тліють у нашій пам'яті. Над ними з журбою кружлять лелеки, шукаючи твого тепла та прихистку, шукаючи ту любов, що заховалась у глибині рідної душі.

      Більшість подій, а разом з ними і людей, приходять у наше життя не на довго; вони з*являются для того, щоб зникнути, але вони неодмінно залишають маленький слід у твоєму житті, який ти ніколи не побачиш. Лише окремі уривки запам*ятовуются тобі на довго, а можливо на трішки довше ніж попередні. Але є те, що назавжди буде з тобою, воно постійно нестиме тепло у твоє серце, буде запалювати маленький вогник з краплями далекої, але такої важливої для тебе, надії.

         P. S. Маючи можливість любити зблизька, ніколи не втрачй її, а кохай та бережи, як те, що колись змусить боліти твоє серце та текти сльози із твоїх, все таки гордих, очей. Бережи пам*ять (про минуле), цінуй її, а вона колись буде для тебе маленьким острівцем, на якому ти будь – коли зможеш відвести подих та прожити життя знову.

2011р.

(Darmogray)