«Банальність смерті»

Пам'яті Г. Н. Д.

Життя повне несподіванок, погодьтесь. Кожного вечора Ви плануєте наступний день, думаєте, що одягнете, куди підете, скільки грошей потратите, о котрій годині повернетесь, та кого відвідаєте. Ви створюєте собі ритм, за яким живете, вчитесь керувати часом, думками і подіями. Ви – повноправний володар свого життя, це без сумніву. У вас є свої уподобання, смаки, стиль та неповторність. Ви – особистість, яка може зробити все,що у її силах, якщо захоче. Особистість, яка від нікого не залежить, окрім обставин.

Так, саме від обставин, які складаються проти Вашої волі та не на Вашу користь. Ви можете називати такі обставини долею, кармою, карою, волею Божою тощо. Але Ви ніколи з ними не змиритесь, не визнаєте, що вони, обставини, керують Вами.

Наприклад, Ви важко захворіли простудою, яка заважає Вам піти на важливу зустріч, відвідати родичів, та йти на роботу. Це обставина, що склалась випадково, несподівано, але хвороба виліковується, і з часом, можливо, все стає на свої місця, завдяки Вам. Будь – яка подія, що стає барикадою щодо здійснення Ваших задумів для Вас є перешкодою. Усі перешкоди можна оминути, конфлікти вичерпати, а образи забути. Але є одна річ, яку Ви не оминете, ніколи ніхто її не омине. Так, це смерть. Ця несподівана мить завжди переноситься важко, але вже не Вами.

Визнайте, що Ви не один раз задумувались над смертю,та над тим, що буде після неї. Я Вам скажу, що буде після неї.

Уявіть, Ваше серце несподівано зупиняється, Ви падаєте на підлогу в кухні, ловитесь за сорочку, стискаєте зуби від болю. Через кілька секунд починає все зникати. Від хімічних реакцій у Вашому мозку Ви бачите галюцинації і все. Ви не відчуєте, як зникатиме Ваш пульс, як Вас підніматимуть та везтимуть у морг. Тож, наступила смерть.

Після цього моменту, коли Ви помрете, нічого не зміниться. Сонце надалі почне сходити зранку і заходитиме ввечері, весна триватиме три місяці, а годинникові стрілки ітимуть як завжди по колу. Сніг надалі ітиме зимою, вода кипітиме при температурі сто градусів за Цельсієм, а люди як завжди бігтимуть кожного ранку на роботу біля Вашого будинку.

Але візьмемо ближче. Після Вашої смерті усі, з ким Ви були знайомі, говоритимуть лише про Вас. Хтось буде плакати, хтось просто пом*яне хвилиною мовчання, а хто чаркою. Далі будуть похорони – видовище траурне та не приємне. Там вас відспівають, труну опустять в землю, зверху закинуть грунтом, та й все.

Пізніше, з кімнати винесуть Ваші речі, у телефоні поміняють сім – картку, викинуть попільничку з балкону, в яку Ви кожного дня струшували попіл. На ваших фотографіях з’явиться чорна стрічка. Після того, як Вас не стане, у Вашій кімнаті відкриють вікна, та пиберуть. Там зникне Ваш запах та сліди, назавжди. Хтось пам’ятатиме про Вас довше ніж інший, але рано чи пізно Вас забудуть. Змиріться з цим, або усе життя робіть щось особливе, щоб цього не сталося.

29. 04. 2012р.                                                                                          Darmogray

«Життя в кількох абзацах»

На дворі стояли буремні дев’яності – час, коли кожен міг стати кимось, але стали далеко не всі. Далеко не для кожного були відкриті двері у кращий світ, лише було потрібно правильно в них постукати.

    Саме тоді, у маленькому містечку, якого я так і не знайшов на фізичній карті нашої держави, зростав Він. У нього була проста сім’я, «хрущовка», велосипед «Україна» та кілька своїх маленьких таємниць, про які ніхто не знав.

     Він – це успіх. Це людина сильна характером та волею. Гордий та самовпевнений. Таким Його бачили друзі. Таким Він Себе зробив. Ще у школі в Його характері проявлялися мужність та бажання заробляти, якась несамовита іскра кожен день спалахувала у Його чорних очах.  

     У двадцять чотири Він зумів створити Свій бізнес, обзавестися вірними друзями. В двадцять шість у Нього омріяна жінка - Марта була бажанням будь – якого хлопця в університеті. Але як не крути, Йому завжди залишалося краще. Такою була Його вдача, яку Він називав своїм розумом. 

     З часом Він вже у вдалому шлюбі, у Нього двоє дітей, красуня – жінка, будинок під Києвом, власний бізнес та хороші друзі. Життя вдалося.

 Одного ранку Він спішив на зустріч з інвесторами. Проходячи мимо біля залізничного вокзалу, Йому трапився добрий шкільний друг, який пропонував  послуги мобільних операторів, дешеві тарифи по Україні та за кордоном, а також  поповнення рахунків. Його зовнішній одяг підкреслював його ж матеріальне становище: потерте взуття, старі штани просіяні плямами, коричнева куртка з найближчого секонд – хенду, на якій висіла табличка «дзвінки по Україні за 1 гривню».

-         Привіт Сергій, скільки часу! – заговорив Він зі здивуванням.

-         Здоров був, друже…

-         Як ти там? Що сталося, чому так?

-         Так склалося, чувак. Доля в мене така, розумієш? – з відчаєм промовив Сергій.

-         Та чому зразу доля, старий. Чому не дзвонив? Я б допоміг десь влаштуватися.

-         Та я пробував. Все з рук валиться просто. Я ж стільки планував, а тут залетів після школи, та й по всьому тепер. А ти бачу як завжди.

-         Та чому як завжди, потрібні люди в потрібний час, та й усе. – пояснював Він Сергію.

-         Та в мене також і люди були і часу достатньо. Тут річ в іншому.

-         В чому, друже? – Він здивовано дивився на давнього друга.

-         Тут не ми вирішуємо. Там за нас вже все вирішили.

-         Та що ти говориш, все в наших руках, Сєрий, в наших. Ти розумієш?

-         Та розумію я, розумію, але тобі так тільки здається. - сказав Сергій, важко зводячи подих.

-         Ай, та ну тебе. Накрутив ти собі фігні всякої.

-         Ні, старий, не фігні. Ти куди то біжиш так?

-         Та біжу на конференцію, запізнююсь троха. Давай, буду повертатись, ще виберемося кудись, ок?

-         Нехай буде. Давай, радий був зустрічі.

-         Я також чувак, все, гарного дня тобі. – попрощався Він, і побіг по своїх справах.

    З цього моменту багато змінилося, але вони так і не зустрілися. У Нього розширилася мережа ресторанів, помінялася машина, з*явилася коханка і т. д. т. п. 

    Минав час. Він підсів на азарт, спробував кокс та потроху втрачав бізнес – Його мережа закривалась. В одній із аварій з його машини залишились цілими лише колеса. Жінка ішла з дому, забираючи дітей із собою, а будинок довелося продати. 

    Батьків вже давно не було. Сім’я Його не чекала – у   свої тридцять п’ять Він втратив все.

     Одного ранку Він зайшов в кафе «Привокзальне» за чаркою та лимоном, присів за найближчий столик та, випивши, по легко випустив подих. 

-         Старий, ти що тут робиш? – несподівано хтось викрикнув позаду, вдаривши Його по плечу.

Він озирнувся і побачив Сергія. Йому стало якось ніяково, але водночас приємно, що зустрів хоч когось знайомого.

-         О, привіт! Як ти там, Сєрий? Присідай! – відповів Він, гостинно запрошуючи знайомого за стіл.

-         Що сталося? – запитав Сергій.

-         Та нічого, так, доля в мене така, старенький, доля.

-         Та про що ти говориш, чувак? Три роки тому ти вважав по іншому.

-         Це було три роки тому, а зараз є зараз. В мене все згоріло, все, розумієш? – в його чорних очах загорівся відчай. Він взяв наступну склянку та випив. – Будеш? – запитав у Він у Сергія.

-         Ні, дякую, я на роботу зараз. То що саме сталося?

-         Та ж кажу тобі, хотів як краще, планував все.

-         Ну?

-         Ну і все почало валитися з рук: бізнес прогорів, жінка втекла, будинок програв. Більше нічого немає, навіть на роботу не можу влаштуватися. Бог гарненько пожартував зі мною.

-         Який Бог, чувак? В мене не все в порядку було ще з дитинства, але ж ти вирвався в люди, а тут все просрав.

-         Та не просирав я нічого. Так мало статися, розумієш? – він грізно викрикнув, стиснувши склянку в долоні та похиливши голову до низу.

-         Нехай буде по – твоєму.  – сказав Сергій, зрозумівши, що розмови більше не буде, вийшов на вулицю.

    Він залишився сидіти в середині, допиваючи третю чарку і щось бурмотів собі під ніс. Він просто захищав себе, як любимо робити і ми з вами.

    Я навіть не знаю як його звати, та це, в принципі, не грає жодної ролі в цій історії. Тут ролі граємо Ми.

(20. 04. 2012)                                                                                 Darmogray.

You draw the sky red

Вкотре кличеш мене на дуель,
Розбиваєш і знову нищиш.
Ти тримаєш в руках акварель,
Не малюєш нею, а пишеш
По мені, по небу і мріях,
І по моїх розпатланих снах,
Де в жаркому вогні безнадії
І для мене залишила страх,
Що його написала зеленим,
А червоним краї обвела,
Наче кров’ю, що взяла із мене
І у безвість обох завела.

Не вернемо ми більше час,

Не візмемось востаннє за руки...

Сонце світить у небі для нас,

Світить кольором чорним розлуки.

(Darmogray)